Приїхали молодята в глухе село, аби провести медовий місяць. Винайняли кімнату в бабусі. Зачинились і, відповідно, не виходять. І так день, другий, третій. Бабця, зрозуміло, хвилюється, стукає до них у двері, питається, як справи. Ті відповідають — нормально.
Далі діалог:
— Ви б хоча б пішли поїли, — каже бабця.
— Ні, ми ситі, – відповідають молодята, — харчуємося плодами кохання.
— А, ну харчуйтесь, харчуйтесь, — заспокоюється бабця, — тільки шкірки від плодів у вікно не викидайте, а то гуси давляться!
***
— Ти вийдеш за мене заміж? — запитує молодий чоловік дівчину.
— Ні. Чоловік, за якого я вийду заміж, мусить бути відважний і кмітливий! — відповідає вона.
— А ти вже не пам’ятаєш, як я спас тебе, коли ти потопала?
— Ну так, відважним ти був, але ще не означає, що ти кмітливий.
— А як ти думаєш, хто човна перевернув? — скромно посміхнувся той.